"Бажано, щоб ставлення було більш ввічливим." Паралімпійська чемпіонка поділилася думками щодо того, чи комфортно людям з порушеннями зору в Україні.

Ознайомтеся також із матеріалом: "Янукович відчував страх, тоді як Азаров трясся". Паралімпійська чемпіонка поділилася спогадами про таємну зустріч із президентом, який втік.

У віці тринадцяти років Оксана разом із сім'єю потрапила в автомобільну аварію, в результаті якої повністю втратила зір. Проте, завдяки зусиллям медиків, їй вдалося частково відновити його. Важливо зазначити, що, подолавши всі труднощі, ця легкоструктурна спортсменка стала рекордсменкою України за кількістю медалей на Паралімпійських іграх у легкій атлетиці - всього 12.

В інтерв'ю з журналістом NV Оксана поділилася, що іноді через проблеми із зором їй доводиться звертатися до працівників ресторану, щоб дізнатися про страви в меню. Проте, не всі реагують на це з терпінням, і деякі починають проявляти невдоволення та грубість.

У мене немає особливих причин для скарг. Звісно, іноді виникають різні труднощі, але я вже пристосувалася до всього. Наприклад, коли світлофори не мають звукових сигналів через їхній вік, я орієнтуюся на людей навколо. З дитинства звикла покладатися на оточуючих. Проте, є одна річ, що мене дратує: коли я заходжу в заклад, де вся інформація на стендах, я змушена перепитувати про меню, зокрема, про каву. Іноді працівники адекватно відповідають і пропонують меню. Я зазвичай уникаю згадувати про свої проблеми із зором. Але буває, що після запитання на мене дивляться так, що стає некомфортно, тоді я пояснюю, що маю труднощі з баченням. Хотілося б, щоб у такі моменти люди не були грубими і не дратувалися. Якщо ситуація стає неприємною, мені легше піти в інше місце, де є меню або я можу чітко бачити написане.

Крім того, чемпіонка Олімпійських ігор 2008 року в Пекіні вважає, що Україна не є безперешкодною для осіб з інвалідністю.

Україні потрібно значно поліпшити умови для досягнення безбар'єрного середовища, особливо в малих містах і селах. Це питання стало особливо актуальним, оскільки до цих місць повертаються поранені військові, а також проживають літні люди. Я сам часто стикаюся з ситуаціями, коли важко проїхати з дитиною, не кажучи вже про людей, які використовують інвалідні візки. Тому до безбар'єрності ще далеко. Проте я помічаю позитивні зміни: з'являються пандуси та спеціальні доріжки для людей з вадами зору. У центрі Дніпра майже всі світлофори обладнані звуковими сигналами, що дуже зручно. Але попереду ще довгий шлях, і я вірю, що наша країна здолає його. Головне — це відповідальний підхід, адже іноді хочеться запропонувати тим, хто проектує пандуси, спробувати проїхати в інвалідному візку. Якщо ви вже витрачаєте ресурси, то зробіть це з урахуванням потреб людей, — зазначила Ботурчук.

На нашому вебресурсі доступна перша частина інтерв'ю з Оксаною Ботурчук.