Ціна гордості: чому Дерев'янченко заслуговує на фінальний дзвінок

За пів раунду до кінця бою Крістіана Мбіллі з Сергієм Дерев'янченком аналітик ESPN Тім Бредлі, який ще з 7-го раунду закликав команду Дерев'янченка зупинити бій, сказав про українського ветерана з щирим занепокоєнням і дрібкою роздратування: "Йому потрібен нокаут, щоб перемогти. В чому справа!? В гордості!? Ми б'ємося за гордість!?".

Коротка відповідь: "Так. Справа саме в цьому. В гордості!". Гордість може бути тим, що вартує знесених страждань.

Кожна ситуація в цьому жорсткому спорті унікальна. Кожне рішення про те, чи варто зупинити бій, і коли, має враховувати контекст ситуації. Ризик і винагорода лежать на вагах, що постійно коливаються -- це ніби дивитися, як у прямому ефірі блискавично змінюються коефіцієнти ставок. Одної миті ризик видається виправданим. Вже наступної -- ні.

У цьому поєдинку, зважаючи на багатолітню й гідну боксерську кар'єру Сергія Дерев'янченка, я абсолютно впевнений, що Бредлі був неправий. У боксі завжди присутня небезпека! Однак, я не вважаю, що ризик, з яким зіштовхнувся Дерев'янченко — особливо, враховуючи, що йому залишався лише один раунд або навіть менше — переважав те, що було на кону — гордість. Гордість за те, що боксер, якого ніколи не зупиняли, не став боксером, який здався.

Фільм "Скажений бик" майстерно відтворив гордість борця, зобразивши найважливіший момент "бійні в День святого Валентина" між Шугаром Реєм Робінсоном та Джейком Ла Моттою.

"Гей, Рею. Я ні разу не падав, Рею! Тобі так і не вдалося мене зламати."

Справжній Ла Мотта прожив ще 66 років після тієї сутички. Увесь час, поки він залишався притомним -- більшу частину з цих 66 років, на диво усіх навколо і значною мірою завдяки збігу генетичних обставин -- Ла Мотта носив цю гордість із собою.

Гордість не завжди виправдана і не повинна переважувати ту ціну, яку за неї віддає боксер. Знову ж таки, кожну ситуацію слід аналізувати з урахуванням всіх можливих факторів, що на неї впливають. Однак Дерев'янченко, який жодного разу не зазнав серйозних травм від Мбіллі, який не тільки захищався, але й активно відбивався до кінця, продемонстрував майже героїчну витримку, провівши останні 70% поєдинку однією рукою через травму біцепсу лівої руки. Він став яскравим прикладом боксера, для якого важливо мати змогу проголосити своїми словами репліку Роберта Де Ніро, що грав роль Ла Мотти.

Для Дерев'янченка вона була б приблизно такою: "Їм не вдалося мене зупинити! Я бився з ними всіма, і ніхто жодного разу мене не зупинив!"

Це не завжди є вагомою підставою для продовження боротьби. Проте для 38-річного Дерев'янченка, чия кар'єра вже на межі завершення (можливо, він вже й завершив її), цей бій мав значення, варте того, щоб його завершити, навіть якщо було очевидно, що перемога недосяжна.

Моя думка може відрізнятися від загальноприйнятої. Вона навряд чи сподобалася б Бредлі, людині, яку я дуже поважаю і яка, на відміну від мене, зазнала фізичних випробувань. Я усвідомлюю, що навіть після більш як десяти років Бредлі все ще має змішані почуття щодо 12 раундів, протягом яких його бив Руслан Проводніков — і він має рацію. Той бій мав як короткострокові, так і середньострокові негативні наслідки для нього і, можливо, матиме довгострокові, хоча зараз Бредлі виглядає добре. Цей бій також був визнаний "Поєдинком року 2013" і, можливо, відіграв ключову роль у тому, що боксер отримав достатньо голосів для включення до "Залу слави" в Канастоті.

Якщо хтось і розбирається у складному питанні співвідношення ризику та винагороди в боксі, і розуміє розмиту межу між хоробрістю та дурістю, то це Тім Бредлі. Він мав повне право і всі підстави висловлювати своє занепокоєння щодо Дерев'янченка в останніх чотирьох раундах.

Він почав на сьомому раунді. "Це важко дивитися. Дуже важко... Якби я був у його команді, я б щось зробив. Я б дав йому шанс вижити зараз, щоб він міг боротися завтра." І через кілька секунд Дерев'янченко виконав свою найкращу серію ударів за весь бій, змусивши Бредлі вголос задуматися, чи не завдав однорукий боєць шкоди Мбіллі. Звісно, це не означає, що Бредлі помилявся, коли хотів зупинити бій кілька хвилин тому. А коли наприкінці раунду Мбіллі виконав кілька потужних ударів, Бредлі знову почав: "Рятуйте його! Рятуйте його! Будь ласка!"

Він продовжив у восьмому раунді, звернувшись до співкоментатора Джо Тессіторе: "Тесс, у Мбіллі явний перевага, а Дерев'янченко, старший боєць, вже пройшов через багато випробувань, Тесс. Це не варте того, Тесс! Я кажу тобі, це не варте того, щоб він продовжував битися в такому стані! Хтось повинен вийти на ринг і врятувати Дерев'янченка від самого себе, бо він не зупиниться сам, Тесс!"

Команда Дерев'янченка серйозно обмірковувала варіант припинення бою між восьмим і дев'ятим раундами. Однак, безпосередньо перед звуком гонгу головний тренер Андре Розьє заявив: "Я надам йому ще один шанс. Якщо помічу значну небезпеку, зупиню бій."

Під час дев'ятого раунду Бредлі сказав: "Йому потрібен нокаут, щоб перемогти. Подумайте про це! Нокаут, щоб виграти цей поєдинок! Чому не припинити його муки?" Дерев'янченко продовжував атакувати з єдиного функціонуючого боку, але Бредлі мав рацію – шанси українця нанести вирішальний удар були надзвичайно малі.

Невловимий Дерев'янченко закінчив дев'ятий раунд, працюючи ногами, і між дев'ятим і десятим Розьє вже облишив думки про капітуляцію. Він, очевидно, не бачив нічого достатньо "загрозливого", що б переконало його в тому, що його боксер після дев'яти важких раундів був у більшій небезпеці, ніж будь-який інший боксер після 9-го раунду.

Протягом усього останнього раунду Бредлі постійно повторював: "Чому ти це робиш, Тесс? Навіщо тобі все це?.. Тесс, нам відомо, який Дерев'янченко сильний! Ми знаємо, наскільки він витривалий. Але навіщо терпіти таке побиття? Це просто не вкладається в голові". А в середині раунду він озвучив питання, яке стало приводом для цієї статті: "У чому справа? Це через гордість? Ми боремося за гордість?"

Я не люблю покладатися на аналіз, що враховує лише результат, але Дерев'янченко дійсно повністю домінував останні 25 секунд бою. Це, звичайно, не врятувало його від шостої професійної поразки. Однак, це був момент слави, момент-свідчення того, який він воїн, момент, який можна пронести з собою до кінця своїх днів! "Я знімаю капелюха перед Дерев'янченком, справді, знімаю!", -- сказав Бредлі після останнього гонгу.

Зверніть увагу, що мудрі люди можуть мати різні думки щодо того, чи варто втручатися у бійку. Бредлі обрав шлях, який завжди можна обґрунтувати. Турбота про здоров'я бійця ніколи не зіпсує вашу репутацію.

З іншого боку, створення статей або твітів несе в собі ризик, подібний до наслідків зупинки боїв Стівом Смогером. Якщо ця стаття буде опублікована, а згодом з'ясується, що Дерев'янченко травмував не лише ліву руку, мене зустрінуть звинувачення в стилі "ми ж попереджали!". І цей ризик зберігатиметься протягом багатьох років. Я сподіваюся, що нічого подібного не станеться, але якщо через десять років ми дізнаємося, що український боксер має проблеми з мовленням, моя думка щодо цього поєдинку не витримає випробування часом.

Це нагадує ту заїжджену фразу, яку боксери іноді вигукують після того, як рефері зупиняє поєдинок: "Краще зупинити раніше, ніж пізніше", але цей вислів є лише відмовкою. Нашою метою має бути зупинка бою в ідеальний момент. Якщо ми звикнемо виправдовувати передчасні зупинки, оскільки вони менш ризиковані, ніж запізнілі, ми будемо заохочувати рефері на зразок Тоні Вікса зупиняти такі бої, як Роллі Ромеро проти Ісмаеля Баррозу, під приводом "турботи про безпеку бійців".

Ситуація з поєдинком Мбіллі проти Дерев'янченка має схожі риси. Промоутер Лу ДіБелла висловився у Твіттері, підтримуючи точку зору Бредлі: "Команда Дерев'янченка дозволила йому зазнати цього жахливого побиття без жодної вагомої причини — це ганьба! Вибачте... відверто кажучи, мені шкода. Це неприйнятно". Історик та письменник Лі Гроувз, який частково розділяє мою думку, зазначив: "Дерев'янченко бився не заради перемоги, а щоб знайти душевний спокій у майбутньому. Він це заслужив і довів, що живе за кодексом воїна. Водночас, факт залишається фактом — йому дозволили битися, будучи покаліченим, і терпіти надмірні страждання".

Не варто ігнорувати цінність "душевного спокою", згаданого Гроувзом. З плином віку, коли тіло мені зраджує, і особливо, коли бачу, як покоління моїх батьків стикається віч-на-віч із фізичними труднощами, деградацією розумових здібностей і смертю, мої юнацькі ілюзії руйнуються. Незалежно від того, отримав ти тисячі ударів чи ні, твоє тіло колись зламається, якість життя значно погіршиться, і в кінці-кінців, не існує ніяких гарантій довгого і здорового життя.

Тому для кожного з нас душевний спокій -- хоч до нього й не слід прагнути бездумно і безвідповідально -- вартий того, щоб піти на певний ризик. Я не вірю, що для Дерев'янченка, який хоч і не мав нуля в графі "поразки", щоб його захищати, мав нуль у "нокаутах" і ризик боротися за нього був великим.

Деталі мають значення. Якби це був запланований 12-раундовий поєдинок, де фініш був би ще далеко після сьомого, восьмого чи дев'ятого раунду, ризик не виправдав би себе. Якби Дерев’янченко демонстрував явні ознаки ослаблення під час цього або попередніх боїв, показуючи, що більше не здатен захищатися, я б мав іншу думку. Якби він зазнав нокауту хоча б раз до цього і втратив шанс закарбуватися в пам'яті як боксер із невдачливою репутацією, якому завжди "майже вдалося", я б дійшов іншого висновку.

Кожна ситуація унікальна, як і кожна травма. У поєдинку, що передував цьому, у суботу ввечері, у важковаговика Арсланбека Махмудова сильно розпухло ліве око, що змусило лікаря зупинити бій на початку восьмого раунду, і навіть це рішення прийшло із запізненням на раунд чи два. Травма поставила під загрозу здатність Махмудова захищатися, і для нього це було питання безпеки, а не репутації, як у випадку з Дерев'янченком.

Коли боксер досягає стадії в бою, де його перемога стає практично неможливою, зазвичай я вважаю, що продовжувати бій немає сенсу. Тім Бредлі поділяв цю точку зору, спостерігаючи поєдинок Мбіллі-Дерев'янченко, і я це поважаю. Однак у даному випадку я дотримуюсь іншої думки.

Дерев'янченко вийшов на ринг проти Геннадія Головкіна. Також він зустрічався з Джермеллом Чарло. Його суперниками були Данієль Джейкобс та Хайме Мунгія. Крім того, він протистояв Карлосу Адамесу і Крістіану Мбіллі. Ніхто з них не зміг його зупинити!

Не те щоб було соромно, якби хтось із них це здійснив. Але відчуття, що ніхто не зміг — це особлива гордість! До самого гіркого фіналу в суботу, в сутичці, де він не зміг перемогти, у Дерев'янченка все одно було щось по-справжньому цінне і варте того, щоб боротися до останнього!