Ель Класіко: як Реал і Барселона змагалися за легендарну особистість, яка вплинула на футбольну історію - Альфредо Ді Стефано.
Мадридський Реал і каталонська Барселона. Вічне суперництво, черговий розділ якого відбудеться вже 26 жовтня о 22:00 в столиці Іспанії. Ми вже обговорили Класіко в історичному контексті, згадали про епічну битву, яка залишила слід в пам’яті, а також про те, з якими настроями команди підходять до цього матчу. Наступним кроком буде аналіз особистості, яка справила значний вплив на світовий футбол, а також обидва гранди сучасної Ла Ліги.
Данило Моісеєнков розповідає про одного з кращих футболістів у історії Гри, а Чемпіон продовжує знайомити читачів з найкращим із світу спорту №1.
Для повнішого усвідомлення історії трансферу Альфредо Ді Стефано важливо звернутися до контексту, що охоплює іншу особистість, подію та навіть іншу тему.
У березні 1952 року, а саме шостого числа, клуб відзначав своє "золоте свято" — 50-річчя з моменту офіційного створення. Сантьяго Бернабеу оголосив про плани організації низки святкових подій на стадіоні протягом місяця, щоб вшанувати цю значущу дату.
На заході були вшановані всі видатні особистості, які залишили слід в історії клубу і мали можливість завітати до Мадрида, адже більшість з них ще були живі. Основними моментами святкування стали міні-футбольний та баскетбольний турніри. Саме в цей час Бернабеу зустрівся з Раймундо Сапортою — постаттю, чий внесок в історію важко переоцінити.
Сапорта походив із родини, пов'язаної з фінансовою діяльністю, що згодом вплинуло на його вибір професії. Сім'я Раймундо мала єврейське походження і проживала в Салоніках, тоді як сам Сапорта з'явився на світ у Константинополі, нинішньому Стамбулі. У 1924 році Хайме, батько Раймундо, зміг отримати іспанський паспорт, завдяки успішному підтвердженню свого єврейського коріння. У 1930-х роках родина переїхала до Франції, де залишалася до початку Другої світової війни.
Батько Сапорти не був лише фінансистом; він був впливовим банкіром з потужними контактами. Завдяки цим зв'язкам, він дізнався про серйозну загрозу окупації Франції нацистською Німеччиною. У відповідь на цю інформацію, він активно використав свої зв'язки і швидко отримав іспанське громадянство для всієї родини. У 1941 році вони переїхали до Іспанії, звісно, до її столиці.
Через кілька місяців після трагічної події Хайме загинув під колесами трамвая. В результаті цього Раймундо, тоді ще підліток, залишився без батька у віці 15 років. Після завершення навчання в ліцеї у Франції (який знаходився в Іспанії) він деякий час трудився у технічному магазині в центрі Мадрида. Згодом його кар'єра привела його до "Banco Exterior de España", де він працював і піднімався по кар'єрній драбині, ставши одним з президентів банку, поки не пішов на пенсію в 1980-х роках.
У віці 16 років Сапорта вперше зустрівся з баскетболом в Іспанії. Під час навчання в ліцеї він обіймав посаду делегата шкільної команди, що забезпечувало йому постійний зв'язок з керівництвом іспанської федерації баскетболу для організації різноманітних турнірів.
Він виконував цю роботу настільки майстерно, що один з генералів вирішив призначити його на керівну позицію в федерації. І це всього в 16 років! Проте, відповідно до законодавства, займати такі посади можна було лише з 21 року, тому Сапорті довелося почекати. Але, зрештою, він все ж досяг бажаної посади.
Коли Бернабеу вирішив провести баскетбольний турнір, присвячений 50-річчю клубу, він звернувся до відповідної федерації, яка з’єднала його із Сапортою. Це стало початком їхнього знайомства. Раймундо так майстерно організував захід, що після завершення турніру Дон Сантьяго вирішив особисто зустрітися з ним і запросити приєднатися до "Реал Мадрид".
Сапорта зізнався, що футбол не є його сильною стороною, але з радістю готовий підтримати баскетбольну справу. Бернабеу, у свою чергу, заспокоїв його: "Не турбуйся про це, мені лише потрібно, щоб ти приєднався до моєї команди, до нашої ради директорів." Раймундо піддався харизмі президента "Мадрида" та погодився на пропозицію. Для довідки, це сталося в 1952 році.
Згодом він займе керівну посаду в баскетбольній секції, стане віце-президентом "Реала" та надійним партнером Бернабеу. У нього було двоє найбільш довірених людей: Сапорта і Антоніо Кальдерон, який грав особливу роль у вирішенні питань, що вимагали "жорсткого" підходу, звісно, в контексті риторики.
Хоча Сапорта, безумовно, мав значно тісніший зв'язок із Бернабеу, їхня дружба стала майже сімейною. Дон Сантьяго прийняв Раймундо до свого кола, і коли Бернабеу пішов з життя в 1978 році, Сапорта миттєво залишив "Реал", адже не міг працювати під керівництвом нікого, окрім Сантьяго. Їхня відданість одна до одної була на найвищому рівні.
"Сантьяго Бернабеу змінив моє життя, він замінив мені батька", - розповідав Сапорта у 1989-му.
В дуеті вони підняли "Реал Мадрид" на вершину як у футболі, так і в європейському баскетболі. Бернабеу більше займався футболом, тоді як Сапорта став основоположником мадридського баскетболу. Раймундо також відіграв важливу роль у створенні Євроліги та чемпіонату Іспанії з баскетболу, а також організував чемпіонат світу з футболу 1982 року в Іспанії. Це була надзвичайно складна задача, з якою він блискуче впорався.
У 1952 році був організований футбольний турнір, в який запросили команду зі Швеції та аргентинський клуб "Рівер Плейт", що виховав легендарного Альфредо Ді Стефано. Проте, з огляду на свої внутрішні труднощі, "Рівер Плейт" змушений був відмовитися від участі. У результаті "Реал" звернувся до колумбійського клубу "Мілліонаріос", де вже два роки грав Ді Стефано. У той час у Південній Америці футбол користувався значним фінансуванням, і "Мілліонаріос" став одним з найбагатших клубів регіону.
30 березня відбувся матч між "Реалом" та колумбійським клубом. На трибунах зібралися глядачі, а у ложі - директори. У цей момент Бернабеу звертає увагу на 26-річного талановитого футболіста, який, здається, зовсім не помічає суперника. Він забиває два голи, робить два асисти і демонструє блискучу гру, результатом якої стало 4:2 на користь команди гостей. 70 тисяч фанатів на трибунах були приголомшені, адже їм випала нагода побачити справжній футбольний шедевр в особі Ді Стефано.
Під час матчу Бернабеу висловив своїм асистентам думку, що цей юнак має виступати за "Реал Мадрид". Хоча відразу підписати його не вдалося, легендарний Ді Стефано, відомий як La Saeta Rubia (Білява стріла), став основною метою клубу. Бернабеу не заспокоївся, поки не вдався до того, щоб залучити його до "Мадрида".
Необхідно усвідомити, що про Ді Стефано вже були відомості, але лише в контексті його таланту як гравця з далеких країн. Через труднощі з громадянством та правилами ФІФА він не мав можливості виступати на Олімпійських іграх чи чемпіонатах світу. Це, в свою чергу, позначиться на його міфі для майбутніх поколінь. Пеле зазначав: "Якби Ді Стефано грав на світових турнірах, його ім'я згадували б частіше, ніж моє".
Того ж 30 березня журналісти відразу запитали Альфредо, який іспанський клуб найбільше вразив його під час перебування в країні, на що він відповів "Атлетік" (з Більбао). Коли ж питання змінилося на "Реал" чи "Барселона", Ді Стефано був категоричний: "Реал Мадрид", але додав, що має контракт з "Мільйонаріос".
Головна подія в історії мадридського клубу відбулася влітні місяці 1953 року. Саме тоді Бернабеу та його команда змогли залучити до "Реала" Альфредо Ді Стефано — гравця, який кардинально змінив долю клубу, перетворивши його з амбітної команди на одну з найвеличніших не лише в Іспанії, але й у всьому світі. Цей контракт також супроводжувався великою увагою та обговореннями — історія, насичена міфами та легендами.
Цей трансфер став справжньою легендою, в якій легко загубитися. Тепер, маючи інформацію про Сапорту та те, як у столиці Іспанії дізналися про Ді Стефано, можемо поринути в деталі самого переходу. Адже саме ця частина історії є найзахопливішою.
Перший етап переходу, якщо не враховувати момент народження Ді Стефано та його початок кар'єри у футболі, відбувся в 1948 році. Саме в листопаді того року в Аргентині відбувся страйк футболістів.
Приводом для страйку стала диспропорція між доходами клубів та зарплатами гравців - 57 гравців вирішили втекти і спробувати щастя в Колумбії, серед них був і Альфредо Ді Стефано. Тоді він підписав контракт з "Мільйонаріос".
У результаті виник "Лімський пакт" 1951 року, на який ФІФА швидко відреагувала, виключивши Колумбію зі своїх лав. Іншим країнам було заборонено проводити товариські матчі з командами колумбійської ліги. Лише через три роки, в 1951-му, вдалося досягти компромісу між колумбійською федерацією та ФІФА, що отримав назву "Лімський пакт".
Угода встановлювала, що футболісти, які втекли, залишаться під контролем колумбійського клубу, за який вони виступали, до завершення дії їхнього чинного контракту. Після цього право власності на гравця буде передано назад до його рідного клубу.
Після цього колумбійські клуби могли грати товариські матчі за межами своєї країни. Це дозволило "Мільйонаріос" здійснити те саме турне Європою навесні 1952-му, коли вони зіграли з "Реалом".
Ді Стефано засліпив своєю грою і на той час аргентинський гравець належав колумбійському клубу до 15 жовтня 1954 року, із зобов'язанням повернутися до "Рівер Плейта" з 1 січня 1955-го.
Проте до цього часу Ді Стефано не завершив свої виступи в Колумбії, а наступним значущим етапом у цій розповіді стало "підписання" угоди з "Барселоною", яке відбулося у травні 1953 року.
У вересні 1952-го Ладіслав Кубала, який до речі переїхав до Каталонії завдяки Бернабеу, напоровся на серйозну хворобу легенів. Прогноз був дуже песимістичним, і лікарі оголосили його "непридатним до спорту". Були побоювання, що його кар'єра різко завершиться.
Для того щоб утримати щойно здобуту перевагу в іспанському футболі, президент "Барселони" Енріке Марті Каррето доручив технічному директору Хосепу Самітьєру, колишньому гравцеві "Реала" 30-х років, знайти новий талант світового рівня.
Він, дослідивши різні можливості, звернувся до Альфредо Ді Стефано, котрий поділився з "Барсою" інформацією про свою контрактну ситуацію. Енріке Марті поїхав до "Рівер Плейта" і досяг угоди з аргентинським клубом на суму близько чотирьох мільйонів песет.
У лютому Кубала з неймовірними зусиллями подолав туберкульоз і знову вийшов на футбольне поле. У травні "Барселона" здобула титул чемпіона Іспанії.
Після досягнення усної домовленості з Ді Стефано, Самітьєр зустрів аргентинця та його сім'ю в аеропорту Мадрида 22 травня 1953 року. Наступного дня Альфредо був уже в Барселоні - він відвідав стадіон і особисто зустрівся з Кубалою.
Проте ситуація виявилася набагато складнішою — "Мільйонаріос" звернувся до ФІФА з офіційною скаргою на дії каталонського клубу. Вони були абсолютно праві, адже права на Ді Стефано залишалися у колумбійців до кінця 1954 року, і лише з січня 1955 року він знову став гравцем "Рівера". Отже, угода, укладена "Барсою", фактично не могла набути чинності до цього терміну. ФІФА попередила іспанську федерацію про те, що Ді Стефано не має права виступати за "Барселону".
Енріке Марті оголосив, що під час туру "Барселони" по Америці, який проходитиме з 8 липня по 7 серпня 1953 року, він планує вирішити питання "Ді Стефано" з колумбійським клубом. У цей період він зустрівся з президентом "Мільйонаріос", але, на жаль, угода так і не була досягнута.
Колумбійська сторона вимагала 27 000 доларів, що становить приблизно 1 350 000 песет. Енріке Марті відмовився викладати такі кошти, навіть для "Мільйонаріос", зазначивши, що може залишити Ді Стефано без гри на півтора року.
Ці висловлювання з'явилися в іспанських ЗМІ 4 серпня 1953 року, і, звісно ж, не посприяли покращенню ставлення Ді Стефано до "Барселони". 7 серпня 1953 року Марті Каррето повернувся з Колумбії, але так і не зміг розв'язати питання. Якби тодішній президент "Барси" погодився заплатити 27 000 доларів, які вимагав клуб "Мільйонаріос", Ді Стефано вже був би у складі каталонців, і це було б остаточно. Це була перша помилка. Але на цьому історія не закінчується...
9 серпня Самітьєр покинув "Барсу" - Енріке Марті не зміг знайти можливостей, щоб продовжити контракт з людиною, яка вважалася найкращим технічним директором в Іспанії на той момент. Той самий чоловік, який домігся "неможливого" підписання Кубали трьома роками раніше, був також єдиним "барселонцем", який зумів створити довірливі стосунки з Ді Стефано, і тим, хто зробив найбільшу ставку на його підписання.
Поки "Мільйонаріос" не змогли дійти згоди з "Барселоною", вони уклали угоду з "Реалом", з яким у них були добрі відносини. За розпорядженням Альваро Бустаманте, який на той час обіймав посаду віце-президента "Реала", клуб вирішив викупити Ді Стефано за ту ж суму – 27 000 доларів. Раймундо Сапорта особисто вирушив до Боготи, щоб передати гроші.
Сапорта після цього продовжив свою подорож до Буенос-Айреса і відвідав офіс "Рівер Плейт", де побачив, що "Барселона" вже здійснила платіж у розмірі двох мільйонів песет, тому "Мадрид" не міг зробити остаточний крок для придбання всіх прав на гравця, хоча і отримав від "Рівер Плейт" гарантії "ненасильницьких дій у можливому майбутньому конфлікті".
Сапорта також прибув до Барселони, де в готелі Regina зустрівся з Ді Стефано для особистої бесіди. Саме там він вручив йому перший платіж як футболісту мадридського клубу.
"Барселона" не могла внести Ді Стефано до Федерації футболу Іспанії без прав, які належали "Реалу", а "Реал" не мав змоги зробити це без згоди "Рівер Плейт", який, в свою чергу, передав свої права "Барселоні".
З наближенням останнього терміну для реєстрації іноземних футболістів на сезон 1953/54, федерація звернулася до ФІФА. У своїй відповіді, міжнародна футбольна асоціація ухвалила:
Альфредо Ді Стефано не матиме можливості виступати за жоден іспанський клуб, поки його питання перед міжнародною федерацією не буде остаточно вирішене.
"Мадрид" і "Барселона" мали знайти компроміс за згодою ФІФА, щоб вирішити питання, що стосується майбутнього Ді Стефано. Керівництво каталонського клубу зробило останню спробу. 26 серпня віце-президент Нарсісо де Каррерас провів зустріч з Альфонсо-старшим, президентом "Мільйонаріос". Саме Каррерас, а не Марті, був присутній на цій зустрічі, оскільки між президентом "Барселони" та президентом колумбійського клубу залишалися напружені стосунки.
У "Барсі" підтвердили, що обставини з "Мільйонаріос" виявилися на користь "Мадрида". Нарсісо де Каррерас не встиг виправити помилки, допущені президентом "блауграни", і в результаті Енріке Марті втратив контролю над собою.
Він в односторонньому порядку звернувся до правління "Ювентуса" з проханням, щоб вони викупили права "Барси" на Ді Стефано. Цей вчинок викликав обурення Альфредо, з яким не порадилися.
Зіткнувшись з відмовою туринського клубу вступати в переговори без згоди ФІФА, президент "Барси" зв'язався з "Рівер Плейтом" з метою анулювання контракту, підписаного між двома клубами, і повернення всіх сплачених грошей. Президент аргентинського клубу Енріке Пардо, роздратований наміром Марті, зробив заяву, в якій зняв відповідальність з "Рівера".
Енріке Марті та його команда усвідомили, що відповідальність лежить на "Мадриді" та ФІФА. Для врегулювання ситуації міжнародна організація призначила Муньйоса Калеро, екс-президента Федерації футболу Іспанії та представника ФІФА, в ролі посередника.
Знайдене рішення, яке він розробив у співпраці з Марі та Бернабеу, полягало в тому, що Ді Стефано виступатиме за "Реал" у сезонах 1953/54 та 1955/56, а за "Барселону" — у сезонах 1954/55 та 1956/57. Після завершення цих чотирьох сезонів обидві команди мали досягти угоди щодо подальшої долі гравця в Іспанії.
Ді Стефано не мав можливості приєднатися до "Барселони" до 1 січня 1955 року, що означало, що він мусив провести перший сезон та півтора другого з "Реалом". Лише з початку 1955 року він міг перейти до каталонської команди. Щоб угодити всім сторонам, посередник від ФІФА вирішив знайти компроміс - Ді Стефано гратиме по черзі за обидва іспанські клуби. Угода була оформлена 15 вересня 1953 року між обома командами та ФІФА.
22 вересня, внаслідок серйозних управлінських помилок у "справі Ді Стефано" та невідновлення угоди з Самітьєром, Марті вирішив подати у відставку.
23 вересня 1953 року Ді Стефано офіційно дебютував у складі мадридського "Реала" в матчі проти "Нансі". "Лос Бланкос" програли на "Чамартіні" з рахунком 2:4. 27 вересня Ді Стефано зіграв свій перший матч у чемпіонаті.
Альфредо до цього не грав кілька місяців, набрав кілька кілограмів, і не дуже яскраво дебютував, а "Мадрид" не досягав бажаних результатів, тоді як "Барса" лідирувала в чемпіонаті. У той час Кубала, який одужав від хвороби, знову став лідером команди та найкращим гравцем Європи.
"Барселона" здобула титул чемпіона Іспанії та виграла Кубок, і в умовах такого успіху, а також через невпевнену форму Ді Стефана, каталонці почали ставити під сумнів його важливість для команди. У той же час "Барса" сподівалася на "подарунок" від іспанського уряду — землю для зведення нового стадіону, "Камп Ноу", який планувалося відкрити в березні 1954 року.
14 жовтня, по завершенні п’яти матчів чемпіонату, "Барселона" вирішила відмовитися від усіх прав на Ді Стефано в обмін на фінансову компенсацію від "Реала" за витрати, пов’язані з підписанням аргентинського футболіста. Агустін Монталь та Альберто Малукер підкреслили, що "Барса" є надто значущою, щоб ділитися гравцем з конкурентом, і провели переговори в Мадриді для завершення цього питання.
Остаточна угода була оформлена 23 жовтня 1953 року. За перехід аргентинця "Реал" витратив вдвічі більше, ніж "Барселона" заплатила "Рівер Плейт", але в підсумку ця сума виявилася мізерною.
У 1954 році побачила світ праця Рафаеля Льйоренте під назвою "Di Stéfano cuenta su vida..." ("Ді Стефано розповідає про своє життя..."), в якій знаменитий футболіст відкриває читачам подробиці свого підписання контракту з "Реалом", а також описує, як "Барселона" втратила до нього інтерес.
"Мадридські фанати проявляли до мене більше інтересу, ніж "Барселона". Здається, "Барса" почала відмовлятися, можливо, вважаючи, що з тим складом, який у них є, я їм не особливо потрібен. Тому пан Марті, напевно, прийшов до висновку, що існують певні труднощі та витрати, і найоптимальнішим варіантом для мене стало підписання контракту з "Ювентусом"."
Маріано Гонсальво, капітан "Барси" на той час:
"Я пройшов через всі ці випробування... Протягом певного часу надходили негативні новини про підписання Ді Стефано. Одне з таких повідомлень надіслав тренер Даучік, який є другом і родичем Кубали, що став тренером каталонської команди за його наполяганням. Він висловився, що гравець не підходить для колективу, зазначивши, що в 'курнику занадто багато півнів', і що це підписання не є настільки важливим..."
У 2017 році було оприлюднено документ, який свідчить про угоду між "Рівер Плейтом" та "Барселоною", підписану Енріке Пардо, президентом аргентинського футбольного клубу. Цей документ підтверджує фінансову операцію, пов'язану з переходом Ді Стефано.
Четвертий пункт документа між "Рівером" та "Барсою" передбачає наступне:
Уся ця угода залежить від того, чи гравець Ді Стефано зможе приєднатися до футбольного клубу "Барселона" до 26 липня, вирішивши всі можливі проблеми, пов'язані з його виступами в Колумбії. Якщо ці умови не будуть дотримані, угода буде анульована.
Обставина, що вказує на усвідомленість обох клубів щодо важкої ситуації, в якій опинився Ді Стефано.
Співробітники компанії "Рівера" виявили понад 30 сторінок офіційних документів, телеграм, векселів та платіжних квитанцій у бек-офісі готелю "Монументальний". У знайденій папці зібрані матеріали, які ілюструють різноманітні етапи переговорів "Барселони" щодо підписання гравця, комунікацію з клубом Бернабеу, пропозицію Сапорти аргентинському клубу, а також документи ФІФА та їхнє остаточне рішення у справі Ді Стефано.
З іншого боку, ні в Буенос-Айресі, ні в Боготі, ні в Барселоні не існує жодного документа за підписом Ді Стефана з "Барселоною", а також між каталонським клубом і "Мільйонаріос". Аргентинський футболіст так і не підписав контракт з "Барселоною".
"Я отримував офіційні пропозиції від "Мадрида", а неофіційні - від "Барселони", - заявляв Альфредо влітку 1953.
Щодо письмових або офіційних документів, то єдиним контрактом, який підписав Альфредо Ді Стефано, є угода з мадридським "Реалом". Незважаючи на популярні міфи, Ді Стефано так і не зіграв жодного офіційного матчу за "Барселону", навіть у товариському форматі, до свого переходу в "Реал Мадрид". Влітку 1953 року "Барселона" провела три товариські зустрічі після перемоги у фіналі Кубка (де вона обіграла "Атлетік"): один матч відбувся в Перпіньяні, інший – в Манресі, а останній – в Бадалоні, 25, 28 та 29 червня 1953 року відповідно. Ді Стефано участі в жодному з цих матчів не брав.
Після цього "Барселона" вирушила до Каракаса для участі в Малому чемпіонаті світу, де провела матчі проти місцевої команди "Корінтіанс" та італійської "Роми". Напередодні повернення, 4 серпня, "Барса" зустрілася з командою "Кюрасао". Варто зазначити, що Ді Стефано не супроводжував команду в цьому турне. Каталонці не змогли його взяти, оскільки гравець належав до "Мільйонаріос", які подали офіційну скаргу до ФІФА.
24 серпня 1953 року відбулося впровадження нового правового акту Національної спортивної делегації, який забороняв реєстрацію іноземних футболістів в Іспанії. Ця подія сталася всього через три місяці після прибуття Ді Стефано до Барселони. Хоча аргентинець не уклав контракт і не зіграв у складі "Барси", причина цього полягала не лише в згаданому законі, а й спочатку в діях ФІФА, а потім у невмілих рішеннях президента "Барси".
У липні-серпні того ж року Енріке Марті міг завершити підписання, заплативши 27 000 доларів, які вимагав "Мільйонаріос". Марті повернувся з поїздки до Америки 7 серпня 1953 року.
У вересні "Барса" та "Реал" звернулися до генерала Москардо, заявивши, що переговори та зобов'язання між усіма сторонами викристалізувалися ще до набуття чинності вищезгаданої заборони. Інші клуби Ла Ліги приєдналися до апеляції у подібних випадках. На той час і "Барса", і "Мадрид" не знали, де зрештою гратиме легендарний аргентинець.15 вересня було підписано угоду між "Барселоною", "Реалом" та ФІФА про обмін гравцем. 19 вересня 1953 року Національна спортивна делегація видала наступне комюніке:
Національна спортивна делегація отримала апеляції від кількох футбольних клубів, які виступили проти її пропозиції до Вищої ради про заборону підписання іноземних професійних футболістів. Враховуючи аргументи, наведенні в цих апеляціях, делегація на своєму засіданні 18 вересня 1953 року ухвалила рішення запропонувати Вищій раді підтвердити цю заборону, за винятком тих угод, які вже розглядалися до 22 серпня 1953 року.
Національна спортивна делегація схвалила, що Альфредо Ді Стефано може грати два сезони за мадридський "Реал" і ще два - за "Барселону".
Окрім Ді Стефано, двері були відкриті для Фааса Вілкса (голландця, підписаного "Валенсією"), Андреса Прієто (чилійця з "Еспаньйолу") та Карлоса Дюкасса (француза з "Вальядоліда"). Усі троє проходили по одній справі: їхні підписи оброблялися до того, як уряд закрив в'їзд для іноземців.
23 жовтня 1953 року "Барселона" відмовилася від Ді Стефано, а "Мадрид" викупив усі права на нього.
Цей закон, який може здатися дрібницею історії, помилково використовувався та/або маніпулювався в різних статтях і документальних фільмах, щоб звинуватити уряд Франко в тому, що він перешкоджав підписанню контракту Ді Стефано з "Барселоною". Однак вищеприведена хронологія подій дає зрозуміти увесь контекст.
З 1929-го по 1974 роки в Іспанії було звичайною справою, коли іноземцям то дозволяли, то забороняли переходити в місцеві клуби. І той період - просто один з таких. Уряд точно не намагався завадити саме "Барсі" щось зробити. Більш того, "Камп Ноу" дуже ймовірно не був би побудований без режиму Каудільйо Франсіско Франко.
Ді Стефано міг би не стати частиною "Реала", якби "Барселона" погодилася виплатити "Мільйонаріос" 27 тисяч доларів. Проте каталонці вирішили не йти на цей крок, і тоді на сцену вийшов "Мадрид". Після цього "Барса" взагалі ухвалила рішення відмовитися від Альфредо після кількох не зовсім вдалих виступів. Історія – це така річ, у якій важливі всі деталі, навіть найменші.
Таким чином, "Реал Мадрид" зумів підписати Альфредо Ді Стефано - мрія Сантьяго Бернабеу була втілена у життя. Така зірка мало не автоматично підвищила інтерес до клубу до шалених висот, що позитивно вплинуло на фінанси навіть попри великі витрати на сам трансфер. І все, що відбувалося далі - перетворило "Реал" з амбітного клубу на той, який ми бачимо в тому числі й сьогодні.
Дрібниці роблять різницю.
